Хоч Україна ніби і взяла курс на євроінтеграцію, проте російська пропаганда на значній території України продовжує сіяти зерно сумніву — чи правильний цей шлях. Що може протиставити «русский мир» Євроспільноті, де люди живуть заможніше, законів дотримуються, а з корупцією борються ефективніше? Звісно — духовність і сімейні цінності. Направо підеш — в Гейропу попадеш! — так говорить російська пропаганда. Тим часом у наших сусідів-поляків, які є членами Євросоюзу уже 10 років, за цей час ставлення до секс-меншин ніяк не змінилося. У той же час в Москві щорічні гей-паради проводяться з 2006-го року, а з 2008-го у столиці Росії та Білорусії одночасно відбуваються заходи спільного Слов’янського гей-параду.
Як свідчить досвід європейських країн — вступ до Євросоюзу зовсім не означає «примушування до одностатевих шлюбів» чи практику «відбирання дітей у гетеросексуальних пар». І хоч після «легалізації рабства», «крові немовлят» і «консервів із молодих дівчат» пропаганді північного сусіда усе важче дивувати українців, все ж спробуємо розібратися, керуючись фактами.
Противники дискримінації
Можливо, для когось це виявиться сюрпризом, але в Черкасах уже сім років діє громадська організація «Гей-Альянс Черкаси». І основними цілями об’єднання є зовсім не пропаганда одностатевих шлюбів, а консультування з питань ВІЛ/СНІД й інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також психологічна підтримка представників секс-меншин.
— Стати гей-активістом — це досі ще є «квитком у один бік». Можна втратити роботу, родину, перспективита практично все. Адже дискримінація проявляється всюди, у всіх випадках життя. Доводиться завжди чекати цього і зважати на це щоразу, де б не був — на вулиці, у лікарні, у магазині. Найкращий захист від цього — щоб ніхто не знав про тебе, ретельно приховувати. Але, що тоді то за життя? Тому, аби не відмовили у медичній допомозі, у послугах чи іншому, стараємося звертатися туди, де перевірені, толерантні люди, коли так можливо, — розповідає виконавчий директор ГО «Гей-Альянс Черкаси» Олександр Чернявський. — Але є дискримінація системна і її не обійдеш. Наприклад, питання одностатевої родини. Тут постають питання і меддопомоги/догляду, і спадкування, і побутові, і сприйняття суспільством, і про дітей (коли вони є) — безліч різних питань, які для звичайних громадян давно врегульовані. Однак, варто зазначити, рівень дискримінації 20 років тому і зараз — це неспівставне. Наприклад, зараз практично немає проблем із міліцією. Тепер правоохоронці у необхідних випадках, навіть ефективно допомагають, тому, що ми такі самі громадяни, як і інші люди (хоча помітно, як їм інколи непросто йти на контакт з нами).
На офіційно забороненому гей-параді у Києві 2013-го активісти ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери) несли плакати з надписами «Права ЛГБТ — права людини». На цьому ж наголошують і черкаські ЛГБТ-активісти, які виступають не за узаконення одностатевих шлюбів, а за заборону будь-якої дискримінації та порушення прав людини.
— Безумовно, зміни у законодавстві потрібні. Це навіть не пов'язано з відносинами з Європою, це питання загальних прав людини. Дискримінація має бути заборонена у всіх сферах, без виключення.Все законодавство повинно бути вибудовано на захисті прав людини. Це стосується всіх і кожного. Це основа всього. Без цього Україна буде залишатися у тому убогому «совку», де є зараз, — підкреслює Олександр Чернявський. — Після заборони дискримінації і ствердження першості прав людини, наступне, що будемо вимагати, це питання узаконення партнерства. Зверніть увагу — не шлюбів, це не на часі, а партнерства. Причому не просто одностатевого партнерства, а партнерства у широкому розумінні, для всіх, для різних випадків. Адже, інколи, секс до партнерства не має жодного стосунку.
Слід зауважити, що нині у країнах Євросоюзу гостро контролюється лише питання заборони трудової дискримінації, тобто людині не можуть відмовити у працевлаштуванні за ознакою її приналежності до секс-меншин. Щодо усього іншого — кожна країна вирішує самостійно. І що більше «консервативних» країн приєднується до євроспільноти, то нижчим стає рівень прихильників узаконення одностатевих шлюбів, — резюмують аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!».
Європейський досвід
У різних країнах Європейського Союзу учасники ЛГБТ-спільноти мають зовсім не однаковий статус. Наприклад, серед шести країн-засновниць ЄС одностатеві шлюби дозволені лише у чотирьох: це Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди. У Німеччині та Італії одностатеві шлюби не легалізовано на законодавчому рівні. У багатьох країнах п’ятого, шостого та сьомого етапів розширення ЄС (це зокрема наші сусіди із Центрально-Східної Європи) одностатеві шлюби взагалі законодавчо заборонені, у більшості країн — ці питання перебувають на етапі обговорення з громадськістю, політиками, представниками спільнот.
Слід зауважити, що Європа теж порівняно недавно стала більш толерантною до представників секс-меншин. Лишеу 2005 році Луї-Жорж Тен, французький науковець та активіст гей-руху за права людини, ініціював проведення Міжнародного Дня протидії гомофобії. Звернення до Організації Об’єднаних Націй з проханням офіційно визнати цей день наразі підписали понад 15 тисяч борців за права людини із 35 країн світу.
Варто сказати, що навіть антидискримінаційні закони, які є «першою сходинкою» до захисту базових прав людини, прийняті не у всіх країнах-членах ЄС. Подібні закони являють собою заборони обмежувати у правах людей за ознакою статі, кольору шкіри, громадянства, сімейного та майнового стану тощо, а також — за критерієм сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. І навіть ці базові вимоги необмеження в правах — працюють лише у деяких сферах життя у Німеччині та Італії, Греції, Австрії, Угорщині, Латвії та Польщі.
Скептики можуть зауважити, що такі закони і зовсім не потрібні. Проте досить згадати недалеке «радянське минуле», у якому «не було сексу» і представників секс-меншин, відповідно, теж. Сталінський режим ототожнював гомосексуалізм із контрреволюційною діяльністю. Водночас, за статтею «мужолозтво» щорічно засуджувалося від 800 до 1,4 тисяч чоловіків, а загальне число жертв кримінального переслідування геїв досягло 60 тисяч. Серед них був і видатний кінорежисер Сергій Параджанов, звинувачений режимом у «зґвалтуванні члена КПРС».
До речі, саме Україна першою з колишніх радянських республік у 1991 році скасувала кримінальне покарання за добровільні статеві стосунки між дорослими чоловіками (Стаття 122, частина 1, Кримінальний Кодекс УРСР). Але до «гей-буму» це не призвело. Так само, як і в інших європейських країнах. Там суворо дотримуються антидискримінаційного законодавства у сфері права. Геїв та лезбійок не звільняють з роботи та не відраховують з ВНЗ за ознакою приналежності до певної секс-меншини. Між тим, незважаючи на досить толерантне ставлення до секс-меншин у сусідній Польщі (приміром майже половина поляків не заперечують проти легітимізації одностатевих шлюбів як цивільних союзів), ця норма поки-що не закріплена законодавчо. Звісно, про одностатеві шлюби та практику всиновлення дітей гомосексуальними парами мова взагалі не йде.
«Спіраль мовчання»
Особливість європейських країн, як власне демократій, зокрема і в тому, що тут політики враховують суспільну думку та керуються у своїй діяльності запитами громадськості. Поки, на жаль, на відміну від України. Що ж до настроїв у суспільстві, то в ньому існує гомофобія, як наслідок нетерпимості та системи нерівності. Як результат, виникає порушення прав та насильство. А «корінь зла» у банальній непоінформованості людей.
— У багатьох школах існує ще радянський стереотип: «про секс з дітьми говорити не можна», хоча банальна непоінформованість та «заборонність плоду» якраз і призводить до небажаної вагітності, венеричних хвороб та психологічних травм. І якщо на тренінгу в межах антиСНІДівських програм ще вдається поговорити зі школярами про репродуктивне здоров’я та ризики, пов’язані із незахищеним сексом, то проти роздачі презервативів вчителі зазвичай протестують. Бояться таким чином спровокувати дітей до раннього початку статевого життя, — коментує керівник СС «Гендерний центр» Черкаського обласного Молодіжного ресурсного центру Аліна Кордюк. — Така ж ситуація і з поняттями про секс-меншини — про це воліють мовчати.
Цю ситуацію яскраво описала у своїй теорії масової комунікації німецька дослідниця Елізабет Ноель-Нойманн. На думку дослідниці, «спіраль мовчання» формується тоді, коли громадяни відчувають зростаючу необхідність приховувати свої погляди, якщо вони не підтримуються більшістю. У результаті формуються міфи про «гей-навалу» з Європи, вороже ставлення і агресія. Адже бояться того, чого не розуміють. Водночас достатньо озброїтися інформацією, аби усвідомити: ці страхи живлять лише пропагандистські міфи.
У цьому контексті не можна не згадати відому фразу: не так страшні геї з Європи, як пропагандисти із Кремля.
Ірина КОВАЛЬ, журналіст, прес-секретар Управління ДСНС у Черкаській області, позаштатний кореспондент газети «Черкаський Край»