Краю рідний, поліський, моя сторона,
Де весна білим цвітом буяла.
У зеленім гаю соловей щебетав,
На калині зозуля кувала.
Опівночі на Прип’ять упав чорний туман,
Від туману дерева згорали.
То реактор зірвавсь, цвіт калини опав,
Солов’ї щебетать перестали.
Нас держава позвала тоді молодих,
Щоб країну і світ рятувати.
Ми втрачали здоров’я, втрачали життя
Та вкриття саркофагу будували.
Пролетіли роки, пролетіли літа,
Але час наших ран не загоїв.
А держава давно відвернулась від нас,
Призабувши вчорашніх героїв.
Відлітають літа, як у вирій птахи.
Та все чути Чорнобильські дзвони.
Бо летять журавлі в свій останній політ,
Обпаливши крило у відчуженій зоні.
І у вічність ідуть ті, хто світ рятував,
Обпаливши життя у Чорнобильській зоні.
Петро Гурін,
с. Хутори, Черкаський район