Страшні роки моєї України

  З нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні 24 листопада у Шполі відбулися поминальні заходи.

  Біля могили жертв Голодомору 1932-1933 років, що по вулиці Лесі Українки, проведено мітинг-панахида за участю духовенства УПЦ КП.

  Помолилися за душі невинно убієнних голодом земляків представники органів влади та громадськості, панахиду відправили настоятель храму Святої Трійці, протоієрей Дмитро Горовенко та настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, ієрей Роман Саломатін. Ввечері шполяни продовжили вшанування поминальною ходою від площі Героїв Майдану до пам’ятного знаку жертвам голодоморів, що біля храму Різдва Пресвятої Богородиці.

 

   Вшанування проходили і в інших населених пунктах Шполянщини. У Лебединському НВК №3 в гостях у лебединського куреня побували товмацькі козаки, які разом провели вечір-бесіду про трагічні сторінки української історії та уникнення подібних гуманітарних катастроф у майбутньому.

 

  У Василькові, зокрема, провели мітинг-реквієм біля пам’ятного знака жертвам Голодомору. Під час заходів було озвучено, що за архівними даними в селі Васильків померло з голоду 409 осіб, але ця цифра не відповідає дійсності. Бо саме зі слів очевидця того часу, Петра Коваля, півтори тисячі людей померло в нас в селі. «Там, де немає хрестів — отам могили тих, хто помер з голоду. Кидали всіх в одну яму, навіть живих…», — розповів Петро Павлович.

  «Моторошно перечитувати свідчення і спогади тих, хто зміг вижити до наших днів і донести до нас

  пам’ять про жертви голодомору та правду про той жах, який вони пережили. Коли ми відчуємо, що пережили ті люди, то збагнемо, де коріння сьогоднішніх проблем…», — поділилися думкою учасники заходів у Василькові.

Ганна ШВЕЦЬ