На Соборному майдані в Полтаві містяни нарешті змогли побачити монумент великому українському гетьмановi Івану Мазепі — той самий, кошти на який збирали всім миром і який мав би стояти на цьому місці ще шiсть років тому. Та на заваді, на жаль, увесь цей час ставала злощасна політика.
«Ідея увічнення українського гетьмана Івана Мазепи у бронзі народилася під час одного з «Мазепафестів» (ми провели в Полтаві дев’ять таких фестивалів), — пригадує ініціатор створення пам’ятника — голова Полтавського обласного вiддiлення Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський. — Відтоді так перейнявся цим, що гетьман мені навіть снився…»
Оголосили всеукраїнський конкурс на кращий ескіз пам’ятника, на який було представлено півтора десятка робіт. А перемогла робота відомого київського митця — заслуженого скульптора, народного художника України Миколи Білика та полтавського архітектора Віктора Шевченка.
«Потім міська влада почала збирати художні ради, які були невдоволені нашою роботою й увесь час виносили вердикт, що вона низького рівня, — пригадує Віктор Шевченко. — Звісно ж, усе це було надуманим. Бо художня рада при Міністерстві культури та Спілка художників України дали їй надзвичайно високу оцінку».
Однак цьому передували ще деякі події. У 2008 році з’являється указ Президента про відзначення 300-ліття з часу військового виступу Івана Мазепи та укладення воєнно-політичного українсько-шведського союзу. Відповідно до цього указу, встановити пам’ятник гетьману Мазепі мали не лише в Полтаві, а й у Києві. Зокрема, на пам’ятник у Полтаві було виділено, за словами Миколи Кульчинського, мільйон 800 тисяч гривень. Ці кошти Держказначейство перерахувало на рахунок Полтавської облдержадміністрації, яка виступала виконавцем — мала замовити роботи з виготовлення та встановлення пам’ятника. «Проте на сесії обласної ради голосами комуністів, «регіоналів» та невеликої частини «БЮТу» було ухвалено цинічне рішення не встановлювати в обласному центрі пам’ятника Івановi Мазепі. А виділені на нього кошти повернули до центрального бюджету». Вiдтак закликали українцiв скидатися хто скiльки зможе. «Просвіта» уклала договори з виробником пам’ятника — Київським творчо-виробничим комбінатом «Художник» та каменеобробним підприємством «Біличі», де мали виготовити постамент із найшляхетнішого за фактурою токівського граніту.
То була всезагальна піднесеність — українці позитивно сприйняли цю ініціативу. Навіть школярі приносили свої заощадження, а бабусі виймали з гаманців і по 20 гривень. Так що не все в українцях було вбито», — робить висновок Микола Кульчинський.
Пам’ятник гетьмановi мав бути встановлений у жовтні 2009 року. Проте знову втрутилася політика. Цього разу вставила палиці в колеса міська влада.
Позаминулого понедiлка пам’ятник ви датному гетьману Івану Мазепі (заввишки 3,2 метра та вагою 2,5 тонни) доправили до Полтави. А наступного дня, на Покрову, монумент виставили на Соборному майдані на оглядини. В одній руці гетьман тримає булаву, а в іншій — універсал. Якщо його постать виконана в бронзі, то постамент (він буде з декоративним поясом та гербом гетьмана) майже увесь виготовлений із суцільного 20-тонного блоку токівського граніту. Він також уже доставлений до Полтави. До речі, цей монумент — єдиний в Україні, якщо не рахувати погруддя гетьмана, встановленого в Мазепинцях пiд Білою Церквою.
«Встановлення пам’ятника Івану Мазепі має для нас усіх особливе значення. Бо, по суті, перекреслює страшну трагедію, в якій опинилася Україна після поразки гетьмана Мазепи та союзних військ Карла ХІІ, коли всі права і вольності козачі були взагалі забуті. Чому царські історіографи називають усі рухи за незалежність «мазепинськими»? Бо Мазепа підняв булаву проти деспота, заперечував тезу про «общее Отечество». На цій тезі, на жаль, виховувалися й ми. Мазепа — це наша власна історія, що впливає на формування національної гідності. От чому таке важливе повернення гетьмана до нас», — пояснює Микола Кульчинський.
ДЖЕРЕЛО: «Україна молода».